Представляємо вам надзвичайно зворушливі дитячі свідчення війни – історичні малюнки польських дітей з 1946 року, які є записом їх переживань під час Другої світової війни та німецької окупації 1939-1945 років, що зберігаються в Архіві Нових Актів (AAN) у Варшаві, в колекції Міністерства освіти з 1945-1966 рр. та сучасні малюнки українських дітей, пов’язані з війною, що зараз відбувається в Україні, зібрані на порталі Mom I see war. Ми хочемо показати, що в очах дитини війна завжди виглядає однаково. Незалежно від місця і часу, це велике зло, і дитина в ньому завжди є жертвою. Подібність між історичними та сучасними роботами вражає. Діти малюють танки, літаки, що скидають бомби, пожежі та вибухи. Малюють поранених та вбитих, зруйновані будинки, могили. Малюють себе і свою сім’ю, малюють евакуацію і втечу. Але вони також малюють надію та свої мрії про майбутнє. Об’єднуючи образи та слова в тематичні групи: боротьба, окупація, сім’я, репресії, опір, руйнування, перемога-надія, ми хочемо підкреслити, наскільки схожі сценарії загарбницьких воєн. Змінюється час, змінюється місце, змінюються діти-свідки, але війна завжди є та сама:

«Збірка таких малюнків є нагадуванням і застереженням для людства, яке має знати, що своєю жорстокістю війна нелюдським чином ранить також фізично та психічно малих дітей, і що незрозуміле ні для кого дикунство людини, яка жорстоко знищує своїх ближніх, відображається в ураженій дитячій психіці і залишає там глибокі та небезпечні сліди та важкі моральні плями на все життя. Я думаю, що тих, хто досі не знає про те, що творилося в нашій країні під час окупації або не хоче в це вірити, можливо, переконають в істині малюнки наших дітей» – ці слова сказав Стефан Шуман – польський психолог, філософ та лікар на Міжнародному конгресі дітей, що постраждали у війні (SEPEG), у Варшаві у серпні 1948 року, привернувши таким чином увагу всього світу до характеру та величезних масштабів військових злочинів, скоєних на польських землях німецькими та російськими окупантами. Малюнки на тему війни створювалися дітьми спонтанно, на прохання батьків чи вчителів, а також на конкурс, оголошений за згодою тодішнього Міністерства освіти у 1946 році, який проводився у початкових школах під наглядом шкільних рад та інспекцій. Молодим «художникам» було запропоновано представити свої спогади про війну (або іншу тему на свій вибір) у вигляді художніх робіт. а інформацію про конкурс публікували в журналі Przekrój. Редакція тижневика передбачила 10 призів: по 1 упаковці, що містить 1 кг цукерок від фірми Piasecki – нагороду від тижневика Przekrój і 4 кг цукру, що фінансувалося Асоціацією Господарських кооперативів „Społem”. Імена дітей, що надіслали свої роботи, та імена переможців конкурсу були надруковані в наступних номерах журналу Przekrój. У конкурсі взяли участь понад 7 300 дітей віком до 13 років, і, як повідомляє Przekroj, наймолодшому учаснику було 2 роки та 3 місяці. Нині понад 7000 малюнків на тему війни та окупації, виконаних дітьми у 1946 році, зберігаються в колекції Міністерства освіти 1945-1966 рр. в Архіві Нових Актів у Варшаві.

Війна – це завжди біль, страждання та втрати. Але найбільш вразливими під час війни є діти. Вони часом не до кінця розуміють все, але дуже гостро відчувають! Війна позбавляє їх щасливого дитинства, а іноді й життя! Діти бачать війну «без прикрас»: на їхніх очах ворожі ракети руйнують школи, дитсадки, лікарні, житлові будинки, на їхніх очах помирають рідні й друзі. Свої почуття, емоції, переживання вони часто передають через малюнки. Почути дітей, зрозуміти їхні переживання у цей нелегкий час – одне із завдань дорослих. Проєкт “Мамо, я бачу війну” створений для того, щоб показати війну очима дітей України та вкотре привернути увагу світової спільноти до жорстокого вторгнення російського загарбника. Проєкт «Мамо, я бачу війну» об’єднав понад 10 тисяч дитячих малюнків про війну та мир в Україні. Він створений, щоб зафіксувати, що відчувають діти в час війни в їхній країні та показати всьому світові, наскільки сильні духом маленькі українці. Різноманіття дитячих емоцій, що відображаються в малюнках: від страху й відчаю до надії та віри в перемогу, - свідчать про одне: діти не повинні страждати від війни, вони заслуговують на щастя і любов. Усі малюнки будуть об’єднані в найбільший у світі маніфест-колаж про війну в Україні, який залишиться назавжди в мережі Інтернет за допомогою технології NFT. Фотоколаж буде виставлений на міжнародний благодійний цифровий NFT- аукціон. Кошти від нього будуть перераховані у фонд гуманітарної допомоги дітям, які постраждали від війни.

Окрім естетичної та творчої цінності – малюнки репрезентують момент часу та обставини, за яких їх створював художник. Вони показують нам, ким ми були і ким ми могли б стати.

Музей «Мамо, я бачу війну» — це перший у світі архів цифрового мистецтва, побудований на блокчейні, що відображає досвід та емоції дітей, які переживають війну. Проєкт ініційований унікальною колекцією з 14 000 малюнків дітей з України та розширюватиметься, охоплюючи арт дітей з усього світу. Музей дозволяє глядачам стати свідками того, що об'єднує людство, а також долучитися до благодійної мети, спрямованої на зцілення нашого майбутнього.